Деякі коментатори називають протести в Україні показовим для сьогоднішньої Європи проявом шовіністичного націоналізму. Інші, навпаки, бачать у демонстрантах борців за демократію, які виражають сподівання широких верств українського суспільства. «Реальність, яку малюють дослідження та результати громадських опитувань, набагато складніша, ніж два цих протиборчих підходи», — пишуть політологи Кіт Гарден (Американський університет у Вашингтоні) і Люкан Вей (Університет Торонто) в блозі на сайті The Washington Post.
По-перше, немає даних, які підтверджують, що більшістю протестувальників рухає радикальний націоналізм або шовінізм. Згідно з соцопитуванням, проведеним на початку грудня і наприкінці січня, слід припустити, що головним мобілізаційним чинником стало невдоволення відмовою Януковича від асоціації з ЄС, а найсильніше об’єднала опозицію його спроба розправитися з демонстрантами, йдеться в статті.
«Проте заявляти сьогодні про те, що в Україні праві націоналісти — це «малий сегмент» протестів, також було б помилково», — підкреслюють Гарден і Вей.
Як відомо, протестний рух очолюють лідери трьох опозиційних партій, одна з яких — «Свобода» — безсумнівно, є праворадикальною. До 2004 року вона мала назву «Соціал-націоналістична партія України і використовувала неонацистську і есесівську символіку. У 2004 році назва і символіка змінилися, але глава партії Олег Тягнибок і далі закликав до боротьби «з москальсько-жидівською мафією, яка сьогодні керує в Україні» і звеличував бійців Української повстанської армії (УПА), які в роки Другої світової «боролися з москалями, боролися з німцями, боролися з жидвою i з іншою нечистю, яка хотіла забрати в нас нашу українську державу», цитують автори.
Члени партії «Свобода» також не приховують свого схиляння перед створеною в період між двома світовими війнами Організацією українських націоналістів (ОУН). У грудні «свободівці» влаштували на Майдані смолоскипну ходу, щоб вшанувати пам’ять лідера ОУН Степана Бандери, мовиться в статті.
«Відкрите повернення до пісень, слоганів і символіки націоналістичних рухів 1930-1940-х років, які прагнули побудувати етнічно чисту національну українську державу, вільну від росіян, євреїв і поляків, стало одним з головних відмінностей поточних протестів від Помаранчевої революції 2004 року», — стверджують дослідники.
Чи можна, проте, назвати український протестний рух продемократичним? Відповідь «так» напрошується сама собою, адже він виступає проти авторитарних замашок президента-автократа. Однак останні дослідження закликають не змішувати слова політичних лідерів і аналітиків про «демократичні перетворення» і мотивацію людей на вулицях.
Грудневе опитування показало, що менш ніж 20% протестувальників мотивовані «замахом на демократію» і «загрозою диктатури». Іншими словами, не слід прирівнювати боротьбу з недемократичним режимом до підтримки демократії, пояснюють політологи.
Ба більше, самі протести аж ніяк не віддзеркалюють погляди більшої частини українського суспільства. «Твердження, що «протестний рух в цілому відображає погляди всього населення України, від малого до старого», не знаходять істотного підтвердження», — констатують дослідники: якість і результати опитувань, проведених в останні два місяці, різняться, але жодне з них не показало, що протести здобули підтримку більшості населення.
«Враховуючи те, що рейтинг Януковича істотно нижче за 50%, нездатність протестувальників заручитися більшою підтримкою дивує», — зазначають експерти. Однією з причин вони вважають «неприйняття українською більшістю антиросійської риторики і західноукраїнського націоналізму».
«На закінчення хотілося б зазначити, що ми завжди повинні з недовірою ставитися до заяв про те, що протестувальники говорять «від імені народу». Ми повинні бути ще більш недовірливими, якщо йдеться про народ України, — пишуть Гарден і Вей. — Якщо 20 років наукових досліджень і соцопитувань чомусь нас навчили, так це тому, що Україна — держава, глибоко розділена буквально з кожного питання, яке торкається відносини з Росією чи Заходом, і глибока історична роз’єднаність і далі позначається на сучасній політиці».
Источник: http://eramedia.com.ua/article/196234-hto_tak_ukransk_protestuvalniki/