«Росія і Захід перебувають у стані війни», – зазначає голландський журналіст, експерт з Росії Ханс Лоос. Це війна нового типу, можна назвати її нелінійною, гібридною, постмодерністською. Те, що відбувається сьогодні в Україні, – це лише точкова матеріалізація набагато більш великомасштабного процесу, в ході якого Кремль прагне не завоювання земель, а того, щоб суспільно-політична матриця в інших державах мутувала, набуваючи рис путінської Росії: корумпованість, недовіра і цинізм.
Ханс Лоос – один з небагатьох західних журналістів, які по-справжньому добре знають Росію. За збігом саме вони сьогодні закликають західних політиків відкрити очі і побачити, що за діями Кремля стоїть не банальний реваншизм і повернення в Радянського Союзу, не захоплення територій в стилі 19-го століття і не слабоумство диктатора, а добре продумана, сучасна тактика з деморалізації всієї західної спільноти, з використанням останніх технологій.
Ханс Лоос не відразу став журналістом. Багато років він пропрацював в російському бізнесі – на Уралі, в Москві і в Петербурзі Лоос, зокрема, допомагав російським компаніям стати прозорішими, а отже – привабливішими для західного капіталу.
– Тепер, у світлі нинішнього економічного і політичного клімату, я думаю: «Бог ти мій, чим ми тоді були зайняті? Що ми думали?». Нами рухав наївний ідеалізм. Може, через ідеалізм, може – з доброї волі, а може – через цинізм ми закривали очі на те, що насправді відбувалося в Росії, як відбувалося становлення путінської системи. Я прожив у Росії в цілому 6 років, але після повернення до Нідерландів також залишився пов’язаний з Росією в силу професійної діяльності. Цей період у моєму житті збігається з часом правління Путіна, тобто я теж в певному сенсі – дитя путінізму. Думаю, що десь на підсвідомому рівні я керувався тією ж ідеєю цинічного реалізму: поки міцніють наші економічні зв’язки, політична складова – це постмодерністське ниття, призначене тільки для внутрішнього споживання, – не має сенсу, економічні зв’язки не дадуть ситуації вийти з-під контролю. Тепер я думаю інакше.
– Сьогодні впритул не бачити того, що відбувається з Росією, важче, ніж кілька років тому.
– Авжеж, сьогодні це стало важко. Росія більше не вважається партнером Заходу. Коли був збитий рейс MH17, визначився поворотний момент, після якого відстоювати точку зору, що Росія продовжує бути нашим економічним і політичним партнером, стало поганим тоном. Вести справи з Росією стало важко. Однак економічні зв’язки, що існують між Росією і Заходом, неможливо просто взяти і розірвати, та й чи варто – це ще питання. Це неймовірно складний процес.
– Ви самі пишете: «Завдання старих великих міжнародних альянсів, таких як НАТО і Євросоюз, набули другорядного значення в порівнянні з комерційними інтересами окремих західних корпорацій на території таких країн, як Росія». Формально життя ускладнилася тільки у тих, хто займається продуктами харчування. У голландської торгової компанії «Газюні», наприклад, все, як і раніше, в шоколаді.
– Не знаю, наскільки шоколадною можна назвати позицію компанії, яка знаходиться в меншості в консорціумі, де «Газпрому» належить 51 відсоток. Мені набагато цікавішим видається той факт, що в Голландії була відсутня публічна дискусія про стратегічне значення участі в проекті з будівництва газопроводу Nord Stream. Тобто дискусія була, але ніколи не привертала великої суспільної уваги. Я думаю, що дуже багато голландців не здогадуються про те, наприклад, що ми надаємо «Газпрому» преференції на нашому внутрішньому ринку, щоб мати можливість грати роль країни – розподільника газу, роль виконавчу, службову. Необхідно провести серйозне журналістське розслідування на тему того, як через нашу податкову гавань проводиться російський капітал, де він осідає, як наша економіка використовується для полегшення операцій з потоками корупційних грошей. Це викликає неабияке занепокоєння. З іншого боку, російський капітал довгий час був для нас хорошим джерелом доходу. У лютому цього року в посольстві Нідерландів в Києві проходив вечір-презентація на тему податкової привабливості королівства. Ця презентація проводилась не для людей, які тоді стояли на Майдані. Ця презентація проводилась для тих, хто тоді вважався українською політичною та економічної елітою. Буквально через кілька днів ці люди рятувалися втечею з Києва. Я маю на увазі, що наша політика щодо Росії і України визначалася однозначно економічними інтересами. Можна поставити питання, чи розумно це було. Україну всі ці роки ми взагалі не розглядали як важливий пункт у зовнішньополітичній програмі. Найважливішим пунктом для нас була Росія. Україна сприймалася як побічне питання. Неправильні аргументи про те, що Захід навмисно зайнятий експансією на схід. Експансія Заходу на Схід – це бажання українців. Тим більше сумно мені спостерігати, як на аргументи про нібито геополітичну експансію Заходу купуються і деякі голландці, тим самим відмовляючи українцям у праві голосу, начебто Україна не є суверенною державою. Кращий приклад – це те, як легко ми проковтнули анексію Криму Росією. Так, до неї прикріпили історичну довідку, але подібна аргументація – помилкова. Нам що, теж можна знову прибрати до рук Індонезію?
«Перетворення інформації, культури і грошей в зброю – це невід’ємна частина гібридної, нелінійної війни, яку веде Кремль. Застосування такої зброї Кремль поєднує з конспіративними дрібномасштабними військовими операціями», – пише з Лондона ще один західний журналіст, що знає Росію зсередини, – Петро Померанцев . Днями англомовний антипод «Інопреси» The Interpreter опублікував доповідь Померанцева (у співавторстві з Майклом Вайсом) «Загроза нереальності: інформація, культура і гроші як зброя Кремля». «Глобалізація ринків теоретично повинна була призвести до сублімації конфліктів в мирну комерцію. Однак замість того, щоб розглядати глобалізацію як шанс для спільного економічного підйому, Кремль побачив у ній механізм, який дає право на агресію і можливість розділяти і володарювати», – йдеться в доповіді. Росія, на думку авторів, виступає сьогодні в авангарді зловмисної глобалізації, але її методи скоро переймуть й інші режими.
– У Заходу ніяк не виходить придумати адекватну відповідь на сьогоднішню поведінку Росії. Незважаючи на те, що ми вже багато років тому мали передбачати такий хід подій. Уявіть собі, що ваш діловий партнер роками поливає вас брудом, як на міжнародній арені, так і вдома. Захід підноситься як ворог номер один, навколо цієї ідеї мобілізується громадська думка. Ця тенденція викликає занепокоєння, але ми закривали на неї очі, нехай і не усвідомлено.
– Кремль ангажує не тільки західних журналістів, політологів (на Валдаї, наприклад) і окремих політиків (обіцяючи їм місця у великих російських компаніях), але й цілі зарубіжні політичні рухи і партії. Путінізм стає однаково привабливим для, здавалося б, абсолютно різних, навіть протиборчих груп: неонацистів і антиглобалістів, американських християнських фундаменталістів і анархістів, євроскептиків і викривачів американських служб безпеки. Це відбувається тому, що на відміну від диктатур старого типу, «постмодерністська диктатура» в Росії використовує ідеології як взаємозамінний набір аксесуарів, пишуть Померанцев і Вайс у своїй доповіді.
– Путінська модель, аргументація, з якою ця модель позиціонується на світовій сцені, знаходить широкий відгук у Східній Європі. Але й на Заході, хто сьогодні політичні партнери Кремля? Це партії, що займають крайні позиції в політичному спектрі, причому як праворуч, так і ліворуч. Або підкреслено антиєвропейські партії. Це члени таких політичних об’єднань їздили спостерігачами на вибори до Луганська і Донецька. Суцільне шахрайство.
– Чи становить прихід «путінізму» реальну небезпеку для Заходу?
– А все вже відбувається прямо у нас на очах! Візьміть наступницю Кетрін Ештон, італійку (новий Верховний представник ЄС із закордонних справ Федеріка Могеріні. – ред.). Не встигла вона пропрацювати на новому посту кілька тижнів, як вже ставить під сумнів необхідність санкцій проти Росії. Такі настрої підігріваються країнами, які в результаті санкцій зазнають серйозних збитків. Це насамперед країни Східної Європи, повністю залежні від російського газу. Таким чином складається ситуація, коли президент Чехії відкрито висловлюється проти санкцій і проти Майдану, що, враховуючи чеську історію, парадоксально. Це відбувається сьогодні, і ці політичні сили не можна списати з рахунків. Що мені видається найбільш небезпечним, так це те, як ми на Заході переймаємо механізм роботи путінської інформаційної системи. Я говорю про цинізм, з яким у Росії сьогодні дивляться на певні політичні інститути, які ми у себе вдома сприймаємо як незаперечну істину, – такі як поділ влади, свобода слова, непідкупність, права людини. У Росії всі ці речі цинічно сприймаються як способи досягнення політичних цілей: «Захід пропагує права людини не тому, що вірить в них, а для того, щоб закріпити контроль над певними областями». Це – дуже цинічний погляд на інститут, який є основоположною в нашому суспільстві цінністю. Ось що мене турбує найбільше.
– Цинізм як основний продукт російського експорту?
– Так, і дуже успішний! В інформаційному полі це найпомітніше, Росія там почала домінувати. Величезні гроші вбухують сьогодні не стільки в масмедіа, спрямовані на внутрішній російський ринок, скільки націлені на іноземного споживача. Бюджет RT, Russia Today, складає більше 300 мільйонів доларів на рік, найближчим часом він має зрости ще майже на 50 відсотків. Це – неймовірні суми! В «Росію сьогодні», що поглинула РІА Новини, також вкладаються великі гроші, при цьому всі додаткові капіталовкладення в державні російські ЗМІ йдуть на розвиток інформаційних каналів за межами Росії. Кілька тижнів тому стартував новий канал Russia Today у Великобританії, скоро планується додати мовлення французькою та німецькою мовами. Це ті ЗМІ, в яких дезінформація і брехня використовуються як інструменти, спрямовані на те, щоб перешкодити суспільній дискусії на Заході чи направити її в потрібне Кремлю русло. Ця війна ведеться не з «Буків», але її наслідки будуть набагато більш руйнівними, ніж стрілянина зі зброї. У цьому ось і полягає ідея ведення нелінійної, гібридної війни – м’які методи боротьби виявляються набагато ефективнішими за військове втручання. Військовий конфлікт в Україні можна розглядати як матеріалізацію того, що досі було лише піар-концепцією путінської ідеї. Ще одна така піар-концепція – путінська стабільність. Це один з найбільш нахабних міфів в сучасній Росії, яка давно вже не була в такому нестабільному положенні. Сьогодні в Росії не можна й кроку пройти без того, щоб не піти на великий ризик.
– Чого домагається Путін усіма цими дорогими заходами?
– В основі його політики лежить бажання продовжити життя створеної ним системи. У геополітичному сенсі Кремль прагне до створення багатополярної моделі світу. Іншими словами – Кремль хоче припинити гегемонію США, а також послабити і бажано якомога більше корумпувати Європу. Тобто змінити навколишній світ за власною подобою, зробивши основними способами ведення гри шантаж, підкуп, економічний і політичний тиск. У самій Росії у все більшій мірі проявляється політичний канібалізм: правляча кліка стає все меншою і меншою, вона пожирає саму себе, щоб забезпечити подальше виживання. Такі гіганти, молохи, як «Роснефть» і «Газпром», які на світовому ринку могли б заробляти сотні мільярдів доларів, випрошують рефінансування у Кремля з усіх доступних резервних фондів та пенсійних заощаджень якихось простих тітки Олі і дяді Вані. За зростанням «Роснефти», яка заковтує все нові компанії, не стоїть ні якоїсь ефективної бізнес-моделі, ні привабливої, змістовної програми довгострокового розвитку.
– У доповіді Померанцева–Вайса міститься заклик всім, кому дорогі цінності демократії, об’єднатися в боротьбі проти дезінформації та стратегічної корупції. Автори, зокрема, рекомендують створити міжнародний рейтинг системи дезінформації, створити фонд юридичної допомоги журналістам, проти яких порушують справи про наклеп, проводити альтернативну Валдай конференції і вести роз’яснювальну роботу з групами населення, які найбільш часто стають адресатами кампаній з дезінформації (як, наприклад, російськомовне населення Латвії). Також необхідно вимагати прозорості фінансування експертно-аналітичних центрів.
– Що нам робити? Це дуже складне питання. Я думаю, що в тому, що стосується санкцій, Європа повинна продовжувати їх підтримувати. Це – міра, націлена на довгостроковий ефект. Її наслідки в короткостроковій перспективі завжди спірні. Що стосується газової політики щодо Росії, то Америці, яка сидить на сланцевому газі, в цьому сенсі простіше. Європа – дуже складне політичне утворення, альянс демократичних країн, де неможливо ввести якусь штрафну міру одним розчерком пера. Але само собою зрозуміло, що першочерговим завданням для Європи сьогодні є розробка енергетичної програми, яка спиралася б на поновлювані джерела, з розрахунком в перспективі повністю відмовитися від газу, у всякому разі – російського. Це реальна необхідність. На кон поставлено все. Я думаю, що поява такої програми – питання часу. Я налаштований скептично, але не негативно – робота в цьому напрямку ведеться. Ми вже втратили дуже багато часу і не повинні давати слабину. Нам важливо сьогодні в особі Росії (російської влади) бачити ворога, небезпеку щодо основоположних для нашого суспільства цінностей, для нашої політекономічної моделі. І це – аж ніяк не консервативна картина світу, швидше – навпаки.
– Путінський режим неможливо реформувати, пише Ханс Лоос в популярній голландській газеті «Волкскрант». Він або є, або його немає. Масштабна підтримка Путіна серед росіян багато в чому пояснюється розумінням цього простого факту та страхом перед невідомістю, яка настане після Путіна.
– Я думаю, що ні в Брюсселі, ні в Берліні немає жодного політика, який би вірив, що санкції змусять російську правлячу еліту переглянути свою політику, змінити курс. Захід покладає свої надії передусім на зміну режиму в Росії, тобто на Росію після Путіна. Ця Росія може з’явитися на політичній карті після 2028 року, а може і в наступному році. Ще ніколи Заходу не було так складно намацати в російському суспільстві точки, за які можна було б зачепитися, які давали б хоч якусь перспективу поліпшення клімату в Росії в майбутньому. Саме тому необхідно продовжувати інвестувати в проекти, спрямовані на створення громадянського суспільства, на побудову відносин з простими росіянами як з фактором політичного процесу, на підтримку російської культури. Путінська влада дуже ефективно маргіналізувала російське громадянське суспільство. Воно ослаблене, воно перетворено в симулякр. При цьому росіяни продовжують займатися побудовою громадянського суспільства, але воно будується за межами політичного дискурсу. Політичне ж поле так зачищене, що нам з Європи вже просто нікому дзвонити, щоб почути адекватну відповідь. Офіційна Москва говорить одне, а робить зовсім інше. Москва досі заперечує свою присутність на Донбасі! Все перетворилося на одну суцільну брехню, конструкцію однієї великої політичної піар-машини. Це схоже на сурковське реаліті-шоу, в якому росіянам відведена другорядна роль.
Источник: http://www.radiosvoboda.org/content/article/26710301.html