Як українці стають героями

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
31 липня 2014 року було приведено до присяги батальйон ОУН, сформований на основі Київської сотні ОУН імені Євгена Коновальця. Батальйон прийняв присягу у Ніжині й вирушив на українсько-російську війну.

У наш час створення чергового, нового батальйону територіальної оборони – уже не новина. Скоріше – ще один вияв волі українських громадян зі зброєю в руках захищати свою землю від московських окупантів.

Проте у даному випадку важко утриматися від конкретних історичних паралелей, які передусім ілюструють тяглість традиції, коли на захист держави стають рядові українці.

Сьогодні на українську землю вторглися московські окупанти. Тоді це запланували – угорські.

У 1938 році внаслідок так званого «Віденського арбітражу» частина української землі – Закарпаття, де згодом було проголошено Карпато-Українську Державу, – була віддана на поталу фашистській Угорщині.

Одразу ж на Закарпаття масово почали прибувати члени ОУН із Галичини та еміграції. Було створено «Організацію Національної Оборони «Карпатська Січ», на чолі якої став Дмитро Клемпуш.

Це, фактично, був перший у минулому сторіччі батальйон територіальної оборони, який виступив за захист своєї землі. До речі, це було зроблено у ще чужій державі, оскільки формально влада у Закарпатті належала Чехословаччині.

Вже на початку своєї діяльності перед «Карпатською Січчю» виникла найбільша проблема – брак зброї. Офіційна влада, не маючи змоги зупинити процес розбудови «Січі», робила все, щоб вона не отримала вогнепальної зброї. А тому дуже часто зброю доводилося здобувати силою, роззброюючи регулярні частини чехословацької армії.

Гасло «Зброю – Січі!» було в усіх на устах. Під цим гаслом проходили велелюдні віча.

Як це нагадує сьогодення, коли на питання, що вам реально потрібно, польові командири відповідають – дайте нам більше зброї, тоді набагато скоріше виметемо з України московську нечисть.

Коли ж у березні 1939 року українці домоглися проголошення Карпато-Української Держави, «Карпатська Січ» стала її армією.

Як відомо, доля Карпато-Української держави виявилася трагічною. У нерівних боях із переважаючими силами ворога карпатські січовики були змушені відійти у глиб Карпат, де продовжували партизанську війну із угорськими окупантами.

…В архіві зберігаються фото бійців «Карпатської Січі». Як вони схожі із нинішніми добровольцями! Без сучасної на той час зброї, належних одностроїв, але з вогнем патріотизму в очах.

Спілкувався з багатьма добровольцями. Більшість з них поверхово знає історію Карпатської Січі. Навіть допускаю, що частина з них достеменно не знає історії ОУН.

Але саме ці молоді хлопці з Києва, Чернігова, Луганська інших міст України мають найбільше прав називатися спадкоємцями ОУН і УПА. Оскільки успадкували не тільки славу, а й справу свої героїчних попередників.

Не забуду миті, коли командир батальйону ОУН Микола Коханівський зачитував текст присяги воїна української революції. Він звернувся до бійців з проханням подумати, осмислити своє рішення. Коли ж є сумніви – відійти на бік. Такий вчинок не буде ганьбою, адже в тилу багато роботи.

Ніхто не покинув строю.

Так прості українські хлопці стають героями.

Богдан Червак, голова ОУН, спеціально для для УП

Источник: http://www.pravda.com.ua/columns/2014/08/4/7033914/

Добавить комментарий